Київська дитяча Академія мистецтв

Київська дитяча Академія мистецтв, засновником та першим ректором якого був Михайло Іванович Чембержі, – вищий навчальний заклад, що не має аналогів у світі. По-перше, тому, що в ній одне поряд з одним навчалися і шестирічні юні студенти, і люди майже дорослі, – всі вони прагнули досягти вищої освіти, яка надається в Академії. По-друге, в стінах цього навчального закладу на п’яти факультетах зібрані представники різних мистецьких спеціальностей – музиканти, художники, танцівники, майбутні діячі театрального мистецтва.

Спираючись на власний мистецький і педагогічний досвід, Михайло Іванович почав працювати над концепцією Академії. На початку цей проект був представлений багатьом людям, у тому числі видатним діячам мистецтва, культури, науки, бо необхідне було його професійне тестування, а у випадку позитивної оцінки – підтримка. В результаті він був удостоєний диплома переможця Всеукраїнського конкурсу оригінальних педагогічних проектів 1994 року. Місцем для цього закладу було обрано Оболонь – романтичне місце на березі Дніпра-Славутича, яке само по собі спонукає до творчості і де, на щастя, на той час вже добудовувалося це приміщення і де відчувалося бажання місцевої влади всіляко сприяти ініціатору цього проекта.

В Академії відповідно до її концепції за рахунок впливу різних митецьких жанрів, напрямків дитина мала можливість збагачуватися, здобуваючи якусь одну вузьку спеціалізацію. В цьому просторі, де є картини, де звучить музика, створюється абсолютно нова духовна аура впливу, що сама по собі власне є педагогом. Якщо дитина постійно перебуває під таким впливом, то треба очікувати, можна навіть вимагати високих творчих результатів.

Вищий мистецький коледж, основна структурна одиниця Академії, об'єднував чотири рівні навчання (підготовча школа – початкова школа – середня школа – вища школа) – до освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр». Структура навчального процесу побудована таким чином, що перехід від одного рівня навчання до іншого обумовлюється самою логікою навчального процесу і тому відбувається майже непомітно для студента. 

Михайло Іванович з самого початку виходив з чіткого уявлення про потенціал дитини, її здібності, які треба розвивати, шляхи і можливості цього розвитку. У випадку ж невдачі, від якої ніхто не застрахований, щоб вона не сприймалася як драматична, планувалося надати дитині шанси далі рухатись у межах Академії по різних вертикалях, по різних системах навчання, шукаючи найбільш комфортне для себе місце. Головний принцип, яким при цьому має керуватися викладачі Академії, є класичним – не нашкодити, намагатися уникати педагогічних невдач, розуміючи, що вони виникають не тому, що погано навчають, а тому, що погано знають дитину. Дитина є приймач, який записує на свою генетичну плівку інформаційні потоки, які йдуть від педагогів. 

В Академії діти з шести років вивчали англійську, французьку, німецьку, з сьомого курсу іспанську, італійську; комп’ютер обов’язково з шести років в тих межах, які є медично дозволеними, під наглядом спеціалістів, у тому числі і психологів. Шлях до успіху – інтеграція у сучасний інформаційний простір. Академія – справді прагматичний соціальний проект, де майбутня доля її вихованців – безперечна домінанта.

Крім розвитку вже існуючих факультетів (музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадного мистецтв) планувалосяя відкриття факультету екранних мистецтв, факультету флористики, факультету дизайну і архітектури, факультету літератури і критики. Михайло Іванович був впевнений - студенти, що навчатимуться на дев’яти різних напрямках, впливатимуть один на одного, у них буде загальне спілкування, яке надасть можливість інтегруватися в будь-який мистецький простір.